Реферат про футбол

Зміст реферату:

• Знай наших. Історія становлення футболу в Україні
• Гра мільйонів
• Західний фронт
• Замовити реферат на тему Футбол

Знай наших. Історія становлення футболу в Україні

Олександр ПАСХОВЕР

Невизнане чемпіонство Одеси, перша перемога над англійцями, загадковий гольман-сокіл із Наддніпрянщини, «копаний м’яч», перші бійки під час матчів… На рубежі XIX і XX століть українці міцно захворіли на футбол, «заразившись» від англійців.

20 жовтня 1913 року. Одеса. Фінал другого чемпіонату Російської імперії з футболу. Зустрічаються команди Петербурга та Одеси. На шляху до фіналу одесити знесли сусідів із Миколаєва (3:2) та Херсона (10:0). Останнім упав клуб із Харкова. І цей матч, зіграний 15 жовтня, закінчився перемогою одеситів 2:0, а також невеликим скандалом із переходом на скандал всеросійського масштабу.

Наступного дня після півфіналу харківська газета “Ранок” повідомила: «На щастя, не приїхав призначений всеросійським футбольним союзом рефері І. І. Савостьянов, а тому цей матч вважається товариським і переграватиметься у Харкові, ймовірно – 20 жовтня». Але то були лише фантазії репортерів. Одесити – у фіналі всеросійської першості. І вдома вони виграють 4:2 у досить сильної пітерської команди.

Після матчу столичні гості звинуватили суперника у порушенні регламенту: мовляв, за одеситів грали кілька англійців. Скаргу почули і Одесу незаслужено позбавили золота. Її англійські гравці були одеситами, які жили у цьому чудовому місті та чиї батьки у 1870-х завезли сюди захоплюючу гру у м’яч.

Інфекція цього новомодного спорту за лічені роки охопила всю територію нинішньої України – від заходу до сходу, з півдня на північ.

Пустирі та яри перетворилися на численні футбольні арени, на яких любителі та професіонали, студенти та робітники билися – часом до куркулів – з польськими, єврейськими, австро-угорськими командами за престиж України, що відроджується з попелу. Одні лише назви перших західноукраїнських клубів – Сокіл-Батько, Україна, Поділля – були яскравим підтвердженням того, що футбол в Україні завжди був більшим за футбол.

ЗОЛОТІ НАШІ: Одеські футболісти – ті, що розгромили суперників із Петербурга у знаменитому фіналі Всеросійської першості 1913 року. Перлина біля моря.

Харківським журналістам було тяжко пережити перший успіх одеситів. Після їх перемоги у суперфіналі у всеросійській першості газета Ранок 26 жовтня 1913 написала: «Одесити перемогли харківську збірну команду, яка була складена надзвичайно невдало і брала участь у матчі, майже не тренувавшись. Достатньо сказати, що у команді не було братів Віннінгів, які підтримували славу Харкова на міжміських матчах. Крім того, і Всеросійська футбольна ліга неправильно вчинила, зарахувавши матч Харків-Одеса чомусь офіційним».

Немає нічого нового під сонцем: як зараз, так і в ті доісторичні часи ті, хто програв, нарікали на злу іронію долі, упереджене суддівство та сліпоту футбольного начальства. Потім починали перемивати кісточки супернику. Ось як харківський Ранок у тому ж матеріалі оцінив перемогу своїх кривдників у фіналі: «20 жовтня відбувся матч між Одесою та Петербургом. З обох боків було мобілізовано найкращі сили. Але петербурзькі джентльмени зустріли в одеситах грубих гравців, які збивали їх з позицій та заважали правильній пасовці».

Так в українському футболі почали вимальовуватися перші осі протистоянь. Як уже було сказано, пітерці оскаржили результат фіналу, і одеситів позбавили заслуженої перемоги через участь англійських легіонерів, хоч вони були жителями Одеси.

Аркадій Рибак, головний редактор видавничого дому Порто-франко (Одеса) та в минулому репортер Радянського спорту та Спорт-Експрес завдяки професії батька, який був відомим фотокореспондентом, у юності спілкувався з багатьма очевидцями того славного часу, коли Україна починала серйозно хворіти на футбол.

Один із таких істориків футболу – Борис Галицький. Спілкуючись із НВ, Рибак часто посилається на книгу цього дослідника, видану ще 1969 року. Отже, наприкінці ХІХ століття в Одесі розмістилися великі діаспори, громади, – розповідає Рибак. У тому числі англійці. Вони мешкали тут, працювали, розвивали бізнес. Портове місто надавало широкі можливості. Одесу того часу населяли 600 тис. осіб, із них майже 100 тис. – іноземці. Більше жителів було лише у Петербурзі та Москві.

У вільний від заробітку час англійці розважалися кумедною грою. Вони ділилися на дві групи і бігали полем, азартно штовхаючи шкіряний м’яч. Коли в когось виходило заштовхати його між двома вертикальними і однією горизонтальною колодою, половина учасників раділи, немов діти в цирку. Дивні вони, ці англійці.

1878 року вони організувалися в так званий ОБАК – Одеський британський атлетичний клуб. Що, на думку дослідника Бориса Галицького, слід вважати роком народження професійного футболу в Одесі, та й усієї Російської імперії. У столичний Пітер футбол прийде роком пізніше.

«В ОБАК були тільки англійці, які проживають в Одесі, – розповідає Рибак. – Вони грали виключно між собою та з екіпажами британців, які приходили до порту. Гра зацікавила молодь».

Англійці, які жили в Одесі, грали тільки між собою, оскільки інших суперників ще не було – ніхто не вмів грати у футбол. Але лють уболівальників та громадський настрій викликав до новомодної гри жаркий інтерес.

У місті стали утворюватися аматорські клуби на базі училищ, заводів тощо. Але лише через 30 років після появи в Одесі англійці з ОБАК вперше билися з українськими футболістами. Восени 1908 року відбулася товариська гра між учнями гімназії ім. Юнгмейстера та ОБАК. І, диво! З рахунком 1:0 перемогли гімназисти. Цей матч став передвісником великого майбутнього українського футболу. Тоді ж в Одесі було зареєстровано Шереметьєвський гурток, Одеський гурток футболу, Спортінг-клуб.

У 1910 році, об’єднавшись з ОБАК, вони створюють лігу, куди серед інших увійшов і клуб німецького товариства Турн-Ферайн. Була ще й грецька команда Вікторія, але через брак коштів вона швидко зійшла з дистанції. Між цими командами у 1911 році пройшла перша першість Одеси.

СТУДЕНТСЬКІ ДЕРБИ: З 1908 року у Львові в регулярні заняття з гімнастики для студентів гімназій було введено спаринги новомодної гри

Гра мільйонів

Футбольна лихоманка стрімко проникала в самі, здавалося, консервативні верстви суспільства. 29 вересня 1913-го газета Придніпровський край (Катеринослав, нині – Дніпро) пише: «На майданчику товариства Сокіл відбувся футбольний матч між духовною семінарією та 1-ю класичною гімназією. Команда духовної семінарії, яка організувалась лише два тижні тому, виграла у гімназистів з результатом 2:1».

Тоді ж видання повідомило про матч двох місцевих команд, у якому вболівальників зацікавив “гольман-сокіл Чорний”. Гольман – це воротар. «По закінченні гри присутніми були влаштовані гучні овації на адресу гольмана Чорного», – повідомляють перші футбольні журналісти України. За лічені десятиліття футбол якщо і не став грою мільйонів, але точно претендував на те, щоб ось-ось таким стати. Футболісти були не менш відомими, ніж артисти, політики та зірки популярного тоді цирку. Їхні імена з’являлися в газетних хроніках.

Денис Мандзюк, дослідник історії західноукраїнського футболу, розповідає: практично у кожному номері газет публікували матеріали про одну з команд та про кожного футболіста. “Ось цей після матчів грає на скрипці, він ще не одружився, хоче стати священиком, але, можливо, його не відпустять”, – пам’ятає Мандзюк одну з публікацій.

На зорі XX століття професійні футбольні клуби проросли по всьому півдні країни. У Запоріжжі (Олександрівську) завдяки матросам, які «заразилися» грою в портах Херсона та Миколаєва, вже вирували пристрасті внутрішньої першості. Потім турніри вийшли за межі міських. 28 квітня 1914 року харківський Ранок повідомляє: «Вчора на майданчику С. Ф. К. між найкращою командою гір. Києва Славія та господарями майданчика відбувся надзвичайно цікавий товариський футбольний матч, який залучив масу публіки. Гельферихівці зіграли 7:4 на користь Харкова». І все ж найпалкіші поєдинки відбувалися в тій частині України, яка перебувала під контролем Австро-Угорської імперії.

ГРОЗА АВТОРИТЕТІВ: Напередодні Першої світової війни у ​​Львові, який тоді перебував під протекторатом Австро-Угорщини, було сформовано команду України. Її тренував Петро Франко (на фото зліва), син великого українського письменника

Західний фронт

14 лютого український кореспондент журналу Країна та Газета по-українськи Денис Мандзюк презентував у Києві книгу Копаний м’яч. Коротка історія українського футболу у Галичині 1909–1944. Це дивовижна за своїм змістом праця з багатьма ілюстраціями та фотографіями з особистих архівів галичан.

Під час презентації своєї роботи Мандзюк роз’яснив, що на початку XX століття, коли гра, що набирала популярності, лише входила в життя українців, англійське слово football (foot – нога, ball – м’яч) ще не було настільки поширеним. І тому галичани вирішили давати заморським новинкам свої назви. Волейбол іменувався відбиванка, баскетбол – кошиківка, хокей – гаківка, оскільки гравці ганяли шайбу ключками, схожими на гачки.

Футбол отримав на Галичині назву копаний м’яч (копнути – російською мовою вдарити). Так цей вид спорту називався тут аж до 1939 року, коли сталося насильницьке приєднання Західної України до СРСР.

Як і до Одеси, до Львова футбол завезли з Англії. Мандзюк згадує у своїй книзі Едмунда Цінара, львівського професора учительської семінарії. 1889 року він привіз із туманного Альбіону м’яч. А 1891 року видав польською мовою посібник Гімнастичні ігри шкільної молоді. Тут коротко виклав правила гри у футбол – і справа пішла. 1892 року з’явився перший український футбольний клуб Сокіл. Оскільки на той час вже існувала польська команда Sokol, українці перейменували свій колектив на Сокіл-Батько.

Футбольні клуби та їх назви несли смислове національне забарвлення. Лехія, що з’явилася на початку XX століття, була названа на честь легендарного вождя полян, засновника Польщі – Леха. Згодом з’явився ФК Погань – так називався герб Великого князівства Литовського. 1908 року єврейська діаспора Львова заснувала команду Хасмонея, названу так на честь іудейської династії, яка жила у ІІ столітті до н. е.

Іншими словами, у Львові та його околицях у футбол стали вкладати не лише спортивний інтерес, а й елемент національної самосвідомості. Мандзюк у своїй книзі пише, що перемоги над польськими та єврейськими командами піднімали дух українців. Також важливими були перемоги у матчах проти клубів із Чернівців. Вони сприймалися як клуби з близького зарубіжжя, оскільки перебували під юрисдикцією Румунії.

Не обходилося без міжетнічних кулачних зіткнень. Одне з них сталося 28 травня 1911 року в Тернополі, у матчі Поділля-Креси. Вже у першому таймі українці вели 2:0. Польським футболістам цей сценарій розвитку подій не сподобався, почалися суперечки із суддею. Той покинув свисток і відмовився продовжувати гру. Проте гравці Полісся переконали рефері продовжити поєдинок. І дарма.

Сутички між гравцями перейшли у сварку між уболівальниками. А це були шановні професори польської гімназії – поляки та українці. І ось уже чоловіки науки зчепилися між собою. До них приєдналася решта публіка, і лише якимось дивом протистояння не закінчилося погромом. Товариський матч таки довелося перервати. Керівництво ФК Поділля на два з половиною роки розірвало якісь стосунки з командою Креси.

Тоді футбол, як і сама українська нація, тільки зароджувалися на цих землях. Точніше футбол – зароджувався, а українці – відроджувалися. Звідси й вельми болючі реакції медіа на переходи гравців у протиборчі клуби. Мандзюк розповідає, що у тодішній пресі навіть з’явилася рубрика Вилітайте шпаки зі своїх шпаківень. Шпаками тоді називали українських футболістів, які йшли грати до польських клубів. «Ось цей футболіст грав за нашу команду, – цитує з пам’яті Мандзюк одне із повідомлень. – А тепер грає за іншу. І в першій же грі йому зламали два ребра. Так йому і треба”.

Футбольні пристрасті не вщухали тут ніколи. Футбольні арени, яких ставало в цій частині України з кожним роком дедалі більше, перетворювалися на арену щодо мирних з’ясувань, хто в хаті господар.

1914 року до 100-річного ювілею Тараса Шевченка ФК Сокіл-Батько організували турнір серед українських команд. У фінал вийшли ФК Україна (Львів) та УСК (Львів). Гра мала відбутися 29 червня. Але 28 червня у Сараєво терорист Гаврило Принцип застрелив австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда.

Львівське дербі було перенесено. Перенесено назавжди. У світі спалахнула Перша світова війна. Австро-Угорщина оголосила війну Сербії На бік сербів стала Росія, і тоді Німеччина оголосила війну їм, а також Бельгії та Франції. Англія оголосила війну Німеччині, а Чорногорія – Австро-Угорщину. У битву вступили Османська імперія та Японія. Футбол теж пішов на війну.

Ось що написав Тарас Франко, син уславленого українського драматурга: «Замість шкіряної кулі пішли в гру сталеві, і багато членів вирушило штопувати московського ворога, що з великою, але слабо вишколеною дружиною пхався штурмувати ворота Західної України».

Не міг тоді Франко-молодший знати, що головні баталії – футбольні та навколофутбольні – українських та московських клубів ще попереду. Свого піку вони досягнуть у другій половині ХХ століття. Але це вже інша історія.

Замовити реферат на тему Футбол

Сподіваємося, що реферат  про Футбол в Україні допоміг Вам підготуватися до заліку. Якщо вам необхідно підготувати якісний унікальний реферат на тему «український футбол», який пройде перевірку на плагіат, рекомендуємо замовити реферат з фізкультури у наших фахівців.