Реферат велоспорт в Україні

Короткий зміст реферату:

Поява велосипеда

Історія велосипедного спорту

Як розвивався велоспорт в Україні

Витоки: роверисти на Галичині та циклісти в імперії

СРСР: помічник селян та мрія пацанів

Наш ЧАС: навздогін за світовою модою

ЛІНГВІСТИЧНІ ЗАМОРОЧКИ

Історія велогонок в Україні

Професійний велоспорт у Києві

Замовити реферат з фізкультури на тему велоспорт

Поява велосипеда

Люди ще багато століть тому почали замислюватися про такий вид транспорту, яким можна було б керувати задіявши власну м’язову силу, наприклад ніг. Винахід велосипеда, точніше за його прототип, відбувся на початку XIX століття. Приписують його німецькому винахіднику Карлу Фон Дрейсу, який у 1817 році винайшов двоколісний самокат. Виготовлений він був із дерева, а пересування на ньому нагадувало ходьбу на лижах.

Існує думка, що перший велосипед вигадав російський кріпосний умілець Артамонов у 1800 році. Сконструювавши конструкцію на двох колесах він вирушив, з дозволу господаря, у подорож із уральського села Верхотур’є до Москви, подолавши майже 2000 кілометрів. Його винахід був заввишки півтора метра і вагою 40 кг. Але на жаль, ні точних відомостей, ні інших офіційних фактів із цього приводу не збереглося, тому цю історію прийнято вважати легендою.

Історія велосипедного спорту

Велосипед, від латинського velox – швидкий та pes – нога. Безмоторний колісний транспортний засіб, що рухається сідоком – велосипедистом, і призначений для пересування на значні відстані, активного відпочинку та спортивних змагань. Це двоколісна або триколісна машина для пересування з приводом від 2 педалей через ланцюгову передачу. Розрізняють велосипеди дорожні для дорослих, підлітків, дітей, у тому числі складні, спортивні, у тому числі тандеми, спеціальні – вантажні, циркові, велоколяски та інші. Велосипед із двигуном внутрішнього згоряння називається мопедом.

Велодром походить від двох слів – велосипед і грецького dromos – біг, місце для бігу. Ця спортивна споруда – відкрита чи крита, для тренувань та змагань з велосипедного спорту, складається з треку з трибунами, допоміжних приміщень.

Велосипедний спорт включає гонки на треку, шосе, пересіченій місцевості, маунтенбайк, змагання у фігурній їзді та грі в м’яч на велосипедах – велополо та велобол. Основна мета велосипедного спорту – якнайшвидше подолати змагальну дистанцію на велосипедах. Зародився цей вид спорту у Європі 1860-ті роки.

Першим великим міжнародним змаганням була гонка на дистанції 120 км, що проходила у 1869 р. у Франції за маршрутом Париж-Руан, учасники якої виступали на дерев’яних велосипедах. У програму Олімпійських ігор було включено з 1896 року серед чоловіків, а з 1984 року – серед жінок – спочатку змагалися лише чоловіки, а жінки були допущені до участі у шосейних перегонах у 1984 році, у перегонах на треку – починаючи з 1988 року. На Олімпійських іграх у період з 1896 року по 1924 рік програма олімпійських змагань складалася довільно: у ряді випадків включалися перегони лише на треку – 1900 і 1904 рік, або тільки на шосе – 1912 рік.

Програма змагань почала визначатися з 1928 року та мало змінювалася до 1992 року. Програма на треку передбачала гіт з місця 1000 м – саме тут фіксуються рекорди, а також спринтерські перегони, індивідуальні та командні перегони 4000 м, групові та командні шосейні перегони. У період з 1908 по 1972 рік проводилися трекові перегони на тандемах. Кожна національна команда могла бути представлена 15 гонщиками, кожен заявлений спортсмен мав право виступати у будь-якій дисципліні. Проте регламент змагань обмежував кількість стартуючих: у гіті з місця, спринтерській гонці та індивідуальній гонці переслідування на треку – по одному спортсмену, у груповій шосейній гонці – по чотири, у командній шосейній гонці 100 км та командній гонці переслідування на треку – по одній команді з чотирьох чол.

Командні та групові шосейні гонки проводяться окремо з 1960 року. До цього в командних перегонах зараховувалася сума результатів, показаних спортсменами кожної з країн-учасниць цих змагань. У змаганнях 1912 року враховувалася сума чотирьох, а період із 1920 року у 1956 рік – сума трьох результатів.

У програму Олімпійських ігор 1996 року включені нові види гонок для чоловіків і жінок – індивідуальна гонка на шосе та крос, а виключена командна гонка на шосе. Таким чином, на Олімпійських іграх розігрувалося 14 комплектів медалей: групові шосейні перегони у чоловіків і жінок; індивідуальна гонка на якийсь час у чоловіків і жінок; на треку – гіт 1000 м з місця у чоловіків; спринтерські перегони у чоловіків і жінок; індивідуальні перегони переслідування у чоловіків і жінок; командні перегони переслідування у чоловіків; гонка по окулярах у чоловіків та жінок; маунтенбайк – крос-кантрі у чоловіків та жінок.

Змінилася система допуску на Олімпійські ігри 1996 р.: загальна кількість спортсменів визначається системою кваліфікаційних змагань і для гонок на шосе має становити не більше 200 чоловіків і 60 жінок; на треку – 186 спортсменів у чоловіків та жінок, маунтенбайку – 50 чоловіків та 30 жінок.

Чемпіонати світу з гонок на треку проводяться з 1893 року. Чемпіонати світу з гонок на шосе проводяться починаючи з 1921 року, а в закритих приміщеннях з 1929 року. Перший чемпіонат світу з велосипедного спорту на треку відбувся 1893 року в Чикаго, США, а на шосе – 1921 року в Копенгагені, Данія.

Чемпіонати світу з велокросу проводяться з 1950 року. Чемпіонати Європи проводяться лише з перегонів у закритих приміщеннях, починаючи з 1930 року. У Міжнародному союзі велосипедистів UCI було засновано 1900 року. Станом на 1999 рік до нього входило 167 країн. До його складу, до 1992 року, входила Міжнародна аматорська федерація велосипедного спорту – ФІАК, яка була заснована в 1965 році, а також Міжнародна федерація професійного велосипедного спорту – ФІКП. Починаючи з 1993 року поділ на аматорську та професійну федерацію визнано недоцільним, і нині утворено єдину Міжнародну спілку велосипедистів.

Як розвивався велоспорт в Україні

Захоплення велосипедами переживає новий пік популярності у всьому світі. З одного боку, технології зробили цей агрегат дуже зручною та простою в експлуатації штуковиною. З іншого — двоколісний пристрій ідеально вписався в сучасну моду на екологічність та здоровий спосіб життя. Всесвітня велоісторія добре відстежена та популяризована. А ось українська її частина не те щоб не вивчена, але ще жодного разу не зводилася до однієї розповіді.

Витоки: роверисти на Галичині та циклісти в імперії

Коли потрібно простежити хронологію будь-якого явища в Україні, слід враховувати, що століттями вона входила до складу різних імперій.

АВСТРО-УГОРЩИНА. Галичина, Буковина, Закарпаття були під владою династії Габсбургів. У їхніх володіннях перша велосипедна фабрика з’явилася 1896 р. у Відні. Але раніше вже років 10 їх піддані роз’їжджали на велосипедах англійського виробництва. Особливо популярна була модель “Ровер”. На зламі століть у Галичині вже стали звичною справою туристичні велосипедні маршрути. Підхід був цілком солідний: вони маркувалися біля, описувалися в журналах.

Про поширеність велосипеда у повсякденному житті говорять, наприклад, статті у тернопільських газетах. У другій половині ХІХ ст. у Тернополі квартирувалося кілька полків. Воювати служивим не довелося, бо часу вистачало і на муштру, і на розваги. У тому числі вони захоплювалися катанням на велосипедах та перших мотоциклах. Причому ганяли і тротуарами, і алеями міського саду, неймовірно лякаючи обивателів. Дійшло до того, що у 1904 р. міська управа прийняла правила руху на велосипедах у межах міської межі.

РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ. Тут велосипед набув не меншої популярності, ніж у решті Європи. Україна не була винятком – велосипедистів тут називали циклістами. 1887 можна вважати роком народження українського велосипедного спорту. Тоді відбулися перші змагання велосипедистів міст України, а також Москви, Петербурга, Тули. Все відбувалося на велотреку, збудованому в Одесі. Починаючи з цього моменту до Першої світової війни, всюди створювалися клуби велосипедистів, будувалися велотреки. На слуху у всіх — одесит Сергій Уточкін (найвідоміший авіатор). Він багато разів завойовував звання “Перший їздок півдня Росії”, “Перший їздок Росії”, “Чемпіон Росії”. А на І Російській олімпіаді у серпні 1913 р. киянин А. Ширай посідає 4 місце у гонці на 240 верст.

Спортивні досягнення стали виявом популярності двоколісного транспортного засобу у суспільстві. У 1895 році засновується Російський туринг-клуб, який ставив завданням “поширення циклізму та використання велосипеда в практичних цілях, сприяння туризму взагалі та велосипедному зокрема”.

До речі, на межі XIX-XX ст. слово “туризм” тільки-но починало приживатися в російській мові. І багато в чому його відносили до велосипеда. Так, в “Енциклопедичному словнику” Брокгауза та Ефрона (1902 р.) статті “Туризм” немає, а термін використовується лише в розділі, присвяченому історії мандрівок на велосипедах.

СРСР: помічник селян та мрія пацанів

У радянську епоху велосипед пройшов шлях від символу багатства до цілком доступної речі.

ЇДІМО НА СВОЄМУ. У 1916 р. для потреб російської армії створили велосипед “Дукс Бойовий”. Виробництво налагодили на найбільших велозаводах імперії: “Дукс” у Москві та “Росія”, евакуйованому до Харкова з окупованої Риги. Цей факт важливий тим, що пізніше “Росія” стала одним із флагманів української та радянської велопромисловості – Харківським велосипедним заводом (ХВЗ). За 17 передвоєнних років ХВЗ випустив 969,5 тис. велосипедів. У 1926 р. було запущено у виробництво модель “Україна” – правда, ще далеко не та, яку пам’ятає кілька поколінь. Класична “Україна”, на якій їздили мільйони людей від Бресту до Знахідки, з’явилася лише у 1961 р. Важко сказати, який із сучасних маунтбайків витримає таке випробування, як доставка з прилеглої ферми на дачу двох мішків гною (на багажнику та рамі), та ще плюс пара відер цієї найціннішої субстанції, підвішених на кермо для рівноваги! Якщо відкинути іронію, слід зазначити, що “Україною” цілком обґрунтовано можна пишатися як інженерним шедевром. Деякі її вузли виявилися настільки вдалими, що їхня конструкція майже не змінювалася з 1926 року до кінця XX століття. А військова спрямованість виробництва (у СРСР без цього ніяк не обійтись) дала “Україні” виняткову надійність. Усі деталі (включаючи матеріал, з яких вони виготовлялися) були вітчизняного виробництва. що їхня конструкція майже не змінювалася з 1926 року до кінця XX століття. А військова спрямованість виробництва (у СРСР без цього ніяк не обійтись) дала “Україні” виняткову надійність. Усі деталі (включаючи матеріал, з яких вони виготовлялися) були вітчизняного виробництва. що їхня конструкція майже не змінювалася з 1926 року до кінця XX століття. А військова спрямованість виробництва (у СРСР без цього ніяк не обійтись) дала “Україні” виняткову надійність. Усі деталі (включаючи матеріал, з яких вони виготовлялися) були вітчизняного виробництва.

Варто також згадати і Львівський велосипедний завод (ЛВЗ). З 20-х років XX століття на його місці працював невеликий завод з випуску всіляких механічних “причиндалів” – від підків до віялок та молотилок. У 1960 р. підприємство перепрофілювали на випуск велосипедів та мопедів. Жоден з його велосипедів не став легендою, подібною до України. А ось мопед “Верховина” десятиліттями залишався межею мрій не однієї тисячі молодих сільських парубків.

Сьогодні в Україні працюють із десяток виробників велосипедів. ЛГЗ “помер” 1998-го, а ось ХВЗ вижив. Щоправда, здебільшого повноцінним вітчизняним виробництвом це назвати складно. Швидше – викруткове складання з імпортних комплектуючих.

СУБКУЛЬТУРА. У радянські часи навколо велосипеда сформувалася зворушлива субкультура. Це сьогодні цяцьки для тюнінгу – виключно питання грошей. А років 30 тому прагнення прикрасити “залізного коня” давало чудовий привід для підліткової фантазії.

Найпростіше рішення – різнокольорова ізолятора для обмотки труб рами та керма. Естети використовували шланги протигазів. На сидіння і кермо кріпилася бахрома. Ніяк не можна оминути гедеєрівські “перекладки” з дівчатами та гоночними машинами. Зрештою, бризковики з лінолеуму на крилах і катафоти скрізь, куди їх можна прикріпити.

Символ заможності. Парадоксально, що велосипеди майже завжди були дуже популярними, але при цьому вони тоді були дуже дорогою річчю. Схоже, приблизно так наші нащадки сприйматимуть нинішню ситуацію з айфонами. Все про них говорять, вони популярні, але в реальному житті дозволити собі таку штуковину може не кожен. Тільки десь із середини 1970-х велосипед став більш-менш доступним. Ну як доступним: доросла модель коштувала трохи менше 100 рублів, і такою самою була ставка молодого фахівця відразу після закінчення вузу. Підліткові моделі коштували вдвічі дешевше.

Наш ЧАС: навздогін за світовою модою

В останні десятиліття Україна неквапливо і зі скрипом почала підлаштовуватися під загальносвітову тенденцію любові до педального коня. Велосипед перестав розглядатися переважно як транспортний засіб для сільської місцевості. У молоді з’явилася мода на цей механізм нарівні зі скейт- та сноубордом. Понад те, стала розвиватися якась інфраструктура.

На початку 2000-х у містах країни заговорили про велодоріжки та відокремлені смуги для велосипедистів. Неабияку роль у тому, що справа зрушила з мертвої точки, відіграли велоактивісти, які своїми акціями постійно прагнули звернути увагу влади.

“Одним із перших міст, в якому з’явилися велодоріжки, став Київ. З 2010 р. у столиці діють 5 велодоріжок, переважно на лівому березі, у спальних районах. Велосипедні доріжки та смуги за останні роки відкрили Донецьк, Одеса, Вінниця, Чернігів, Івано-Франківськ, Коломия, Долина (Івано-Франківська обл.) А ось Львів підійшов до цього питання найбільш продумано: запросив німецьких фахівців і разом з ними розробив масштабну програму з велоінфраструктури, розрахованої до 2019 р. У ході її реалізації вже введено в дію 40 км доріжок”, – розповів “Сегодня” національний координатор Асоціації велосипедистів Києва Ірина Бондаренко.

У 2015 році розпочався новий виток велорозвитку країни: понад 10 міст розпочали розробку велоконцепцій на 3-5 років. Так, наступного року очікується поява перших велосипедних комунікацій на вулицях кількох обласних столиць та низки райцентрів.

За словами Ірини Бондаренко, городяни дедалі частіше обирають для поїздок міські велосипеди і все рідше спортивні. Хоча у селах та районах так було завжди, а от для міст це нова тенденція. Вона свідчить про те, що велосипед дедалі більше розглядається насамперед як особистий транспорт. “При належному відношенні влади наші міста незабаром цілком можуть стати схожими на голландські чи датські, де на велосипедах пересувається майже половина населення”, – вважає експерт.

ЛІНГВІСТИЧНІ ЗАМОРОЧКИ

Складна історія України знайшла своє відображення у мові.

Багато хто знає, що в західних областях, що входили до Австро-Угорської імперії, двоколісну машину називають ровером. Пояснення просте: перший велосипед, схожий на сучасний, називався Rover (англ. “блукач, бродяга”). На ровері їздок сидів між однаковими за розмірами колесами, у конструкції з’явилася ланцюгова передача на заднє колесо.

Ровер – дітище англійця Джона Старлі – випускався з 1885 р. Модель швидко сподобалася, і незабаром так почали називати всі подібні двоколісні машини. Історія досить звичайна: машини з приводом на всі колеса ми нерідко називаємо джипами, апарати для копіювання — ксероксами (щоправда, в Монголії звуть кенонами), а підгузки — памперсами.

У межах тієї частини України, що входила до складу Російської імперії, прижилася назва, яка прийшла з французької мови, — велосипед. Причому сьогодні мови, в яких збереглося слово “велосипед”, можна перерахувати на пальцях однієї руки.

Нарешті, в одному з підліткових журналів, які випускають українська діаспора в Північній Америці, ми знайшли ще одну назву — “колесо”. Але ні свій досвід, ні пошук на просторах інтернету не дав відповіді на питання, де саме в Україні так називають двоколісну машину.

НОВОЯЗ. Жив у першій половині XX ст. на Галичині хтось Іван Боберський. Найбільша його заслуга в тому, що він стояв біля витоків фізкультурного руху на Західній Україні. У його громадській діяльності є ще один цікавий нюанс: Іван Боберський розробив і намагався впровадити в життя суто галичанську спортивну термінологію. Якщо слідувати пропозиціям ентузіаста, то лижний спорт слід називати “лещетарством”, хокей – “гаківка”, волейбол – “відбиванка”, футбол – “копаний м’яч”, а велоспорт – “наколесництво”. Нововведення деякий час користувалося популярністю в Галичині, але незабаром інтернаціональна термінологія взяла гору, а словотворчість ентузіаста так і залишилося милим провінційним експериментом.

Історія велогонок в Україні

У 90-ті та на початку 2000-х років український велоспорт був на підйомі – успіхи Сергія Гончара, Ярослава Поповича, Володимира Пульникова та інших українців гриміли по всій Європі. Однак, як не дивно, у той період жодних шосейних велогонок міжнародного рівня в Україні не проводилося.

Першою ластівкою стало Гран-прі Донецька, яке набуло статусу міжнародних перегонів і почало проводитися під егідою Міжнародної спілки велосипедистів (UCI) у 2007 році та отримало категорію 1.2 у Євротурі. Організатором Гран-прі Донецька була корпорація Індустріальна спілка Донбасу (ІСД). У рамках Гран-прі Донецька, яке традиційно проводилося в середині квітня, проходили дві гонки – критерій та групові перегони.

Поступово Гран-прі Донецька ставало все популярнішим через постійно зростаючу представництво складу учасників, а також через присутність на перегонах у тих чи інших ролях таких легенд велоспорту, як Сергій Сухорученков, Петро Угрюмов або Джамолідин Абдужапаров. Репортажі з гонки вів “голос велоспорту” – коментатор російськомовної версії телеканалу Eurosport Сергій Курдюков, відомий кожному любителю велоспорту на теренах колишнього Радянського Союзу. Завдяки тісній співпраці організаторів Гран-прі Донецька з відомою командою Світового Туру Lampre (ІСД був одним із спонсорів італійської команди) у 2012 році як гості на перегонах побували і зірки велоспорту, що діють на той момент – Данило Хондо і сам Алессандро Петаккі.

Протягом 7 років Гран-прі Донецька вважався найбільшою подією у професійному велоспорті на території України. Однак через всі відомі сумні події на сході країни у 2014 році Гран-прі Донецька було скасовано і фактично припинило своє існування.

Проте варто віддати належне ІСД – вони не дозволили Гран-прі Донецька повністю зникнути зі світового велокалендаря. Починаючи з 2015 року перегони, по суті, переїхали до Вінниці. Тепер на початку червня там проводяться дві гонки – Гран-прі ІСД та Гран-Прі Вінниці. Звичайно, за престижністю та представницькістю вінницькі перегони поки що помітно поступаються своїм донецьким попередникам, але, як відомо, і Рим не одразу будувався.

Після припинення існування Гран-прі Донецька, статус головного велоприбуття в Україні отримав Race Horizon Park. Це серія перегонів, які, починаючи з 2012 року, відбуваються наприкінці травня у Києві та приурочені до Дня міста. По суті Race Horizon Park відродила розпочату ще за радянських часів традицію проведення велогонок у Києві під час святкувань Дня міста. Вперше гонка була проведена ще у 2008 році, проте статус повноцінної міжнародної велогонки та категорію UCI 1.2 отримала лише у 2012 році. Організатором та ідейним натхненником Race Horizon Park є нинішній президент Федерації велоспорту України Олександр Башенко.

Поступово Race Horizon Park розросталася. Якщо у 2012 році уїк-енд складався лише з однієї професійної гонки, то в 2016 році їх було проведено вже 5. До них входять три чоловічі перегони: Horizon Park Classic, Horizon Park Race for Peace та Horizon Park Race Maidan. У 2016 році в рамках Race Horizon Park вперше було проведено також дві жіночі гонки: одноденка Horizon Park Women Challenge та обробка VR Women ITT. На 2017 рік у рамках Race Horizon Park також заплановано 5 перегонів.

У 2016 році у Race Horizon Park вперше взяла участь команда другого велосипедного дивізіону – швейцарська Проконтинентальна Team Roth. До того ж, дебют швейцарців на українській гонці вийшов вдалим – італійський гонщик Team Roth Андреа Паскуалон посів 3-е місце в Horizon Park Classic. Варто також зазначити, що у 2016 році Horizon Park Race Maidan було зупинено та скасовано через сильний дощ, який призвів до падіння понад 70 учасників перегонів.

Календар міжнародних велогонок в Україні помітно розширюється останніми роками. Ще дві гонки проводяться в Одесі та мають категорію 1.2. Це гонки Гран-Прі Одеси та Тур де Рібас. Ці старти проводяться ще з 1995 року, проте статус міжнародних професійних перегонів набули лише минулого року.

Спочатку організатором та автором ідеї проведення цих перегонів була Спілка велосипедистів міста Одеси. На даний момент одеські старти тільки розпочинають свій шлях у професійному велоспорті та не можуть похвалитися дуже представницьким складом учасників. Хоча 2015 року третє місце на Гран-прі Одеси посів досить відомий словенський велогонник Матей Мугерлі. Загалом на одеських, як і на інших українських перегонах, переважно домінують представники головної велокоманди України – Kolss. У 2017 році Гран-Прі Одеси та Тур де Рібас, як і в попередні роки, пройдуть на початку серпня.

Донецьк, Київ, Вінниця, Одеса… Професійні міжнародні одноденки на території України стали тією чи іншою мірою справою вже звичною. А ось багатоденних перегонів на території нашої країни до цього року не було жодної. Заповнити цю прогалину вирішило перше національне професійне івент-агентство Ant Hill. У 2016 році було проведено першу в історії багатоденну Тур України, яка отримала категорію 2.2 у календарі Євротура. Незважаючи на гучну назву, у 2016 році перегони проходили виключно на території Київської області. Багатоденка складалася з 4 етапів (включаючи командне оброблення на 17 км), які пройшли в три гоночні дні. Як на перший рік існування гонка зібрала досить пристойний склад учасників.

Розвиватися Тур України планує і надалі. Вже у 2017 році гонка пройде 30 квітня – 9 травня і складатиметься з 10 етапів сумарною довжиною 1376 км – цифри значні. Причому на відміну від своєї першої версії другий Тур України пройде на території Західної та Центральної України, включаючи Львів, де пройде старт перегонів, а також Івано-Франківськ, Чернівці, Вінницю, деякі міста Київської області та фініш безпосередньо у столиці України. Склад учасників Туру України-2017 поки не відомий, проте, враховуючи такий стрімкий розвиток перегонів у перший же рік існування, вона має велике майбутнє.

Крім зазначених вище міжнародних перегонів щороку в Україні проводяться національні чемпіонати у розбиранні та груповій гонці серед чоловіків-професіоналів, жінок та молоді. Вперше чемпіонат України було проведено 1992 року, коли перемогу здобула головна зірка українського велоспорту того часу Володимир Пульніков. Проте на постійній основі чемпіонат України став проводитись лише з 1996 року. В останні роки на перегонах першості України також задають тон представники команди Kolss.

Як і в інших країнах, переможець національного чемпіонату протягом року отримує почесне право носити майку чемпіона країни. Важливість та престижність національного чемпіонату також полягає у тому, що за його підсумками формується склад збірної України на чемпіонати світу та Олімпійські ігри.

Кілька років тому рівень організації чемпіонату України викликав серйозні та справедливі нарікання, проте останнім часом ситуація почала покращуватись. Чемпіонат України відбувається щорічно наприкінці червня, при цьому місце проведення старту постійно змінюється. 2016 року чемпіонат України проводився на гірськолижному курорті Буковель. Федерація велоспорту України запропонувала учасникам важкий маршрут, а цифри сумарного набору висоти на трасі чоловічих перегонів не загубилися б і серед етапів Джіро д’Італія чи Тур де Франс. За словами президента Федерації велоспорту України Олександра Башенка, такий маршрут був обраний для того, щоб добре підготувати гонщиків до не менш тяжкої рельєфом траси Олімпіади в Ріо.

Останнім часом Україна успіхів досягає переважно не в шосейному, а в трековому велоспорті – насамперед зусиллями Любові Басової та Андрія Винокурова. Тим не менш, в Україні на даний момент є лише один трек, на якому дозволено змагання під егідою UCI – трек у Львові. Тому саме там щорічно проходить чемпіонат України з трекового велоспорту. Також з 2013 року на львівському треку відбуваються єдині в Україні професійні міжнародні трекові змагання Гран-прі Галичини класу 1 у календарі UCI. У них переважно беруть участь спортсмени з України та країн ближнього зарубіжжя. Гонщики змагаються практично у всіх основних видах трекової програми, включаючи омніум, спринт, кейрин, скретч, групову гонку, гіт та індивідуальну гонку в юніорській та елітній категоріях серед чоловіків та жінок.

Щодо маунтинбайку, то окрім чемпіонату України, в Ялті раніше проводилися престижні змагання зі швидкісного спуску Free Rate DH. Однак після анексії Криму Російською Федерацією у 2014 році ця гонка стала справжнім яблуком розбрату. Федерація велоспорту Росії подала цю гонку в календар UCI як свою, і спочатку UCI дозволив проводити ці змагання на анексованій території під прапором Росії. Однак пізніше Україна, в основному зусиллями президента Федерації велоспорту країни, все ж таки домоглася видалення цих змагань із календаря UCI. Тепер гонка фактично переїхала до Пилипеця (Закарпатська область), де проводиться під назвою Pylypets Gravity Race та має другу категорію у календарі UCI.

Загалом у 2016 році в Україні пройшло понад 120 гоночних днів на шосе, ще 60 – на треку та у маунтинбайку. Незважаючи на складну економічну ситуацію в країні, кількість перегонів в Україні не лише не зменшується, а й збільшується. У цьому безперечна заслуга як керівництва Федерації велоспорту України, так і низки приватних спонсорів. Президент ФВУ Олександр Башенко нещодавно заявляв, що зараз задоволений кількістю перегонів в Україні: у найближчому майбутньому кількісне зростання велокалендаря в Україні не планується.

Професійний велоспорт у Києві

Популярність та актуальність велоспорту у Києві заперечувати неможливо. Тянучки на дорогах, заповнений громадський транспорт, черги в метро – усі ці чинники лише підштовхують до користування велосипедом, розповідає Ikyyanyn.com.

Неможливо не помітити користь здоров’ю, яку надає цей вид спорту здоров’я людини. Зміцнення серцево-судинної системи, покращення якості сну, прискорення обміну речовин, зниження зайвої ваги, підвищення тонусу м’язів та вдосконалення якості шкіри, зниження рівня стресу та загальне зміцнення імунітету – це лише кілька факторів, які показують позитивну динаміку.

Київ як активна та прогресивна столиця розвиває інфраструктуру і для велосипедистів. Справедливо зауважити, що величезну підтримку розвитку саме цього виду спорту надав мер Києва Віталій Кличко. Нові велодоріжки, роздільні знаки на автошляхах, велопарковки, у тому числі й криті, і останнє нововведення – встановлення зон очікування для велосипедистів на перехрестях.

У столиці створено навіть спеціальні траси здоров’я. Деякі з них — траса на Трухановому острові, в Голосіївському парку, за парком Партизанської Слави, в Оболонському районі. Створено також спеціальні веломаршрути по центру та області, про найпопулярніші вказали тут. Так само гіди головного міста розробили спеціальні екскурсійні маршрути двоколісним транспортом, на них можна не лише ознайомитися з визначними пам’ятками, але й зробити це швидко та весело. Якщо Ви не маєте в особистій власності велосипед, це не привід не кататися на ньому. У Києві існує безліч сервісів з оренди цього виду транспорту, і в цьому різноманітті представлено навіть кілька міжнародних компаній. Вартість оренди починається з 75 грн на годину, взяти транспорт на прокат можна від 60 хвилин до декількох місяців.

У столиці проводяться щорічні веломарафони під назвами – “Київський Каштан”, “Київська вело 100-ка” та Race Horizon Park. З кожним роком кількість учасників зростає у геометричній прогресії: у 2017 році – 500 осіб, у 2018 вже 1200. На велосипедних змаганнях «Київська сотка» у 2018 році брали участь у перегонах півтори тисячі любителів велосипедів. Проводяться навіть змагання для найменших велосипедистів. Беруть участь діти віком від 2-3 років.

Під час науково-технічного прогресу люди стали вести сидячий спосіб життя. Щоденна активність виявляється у гіподинамії та спрощенні життєвих потреб, в такий спосіб фізична активність сходить нанівець. Розвиток велоспорту серед простих мешканців столиці допоможе знизити ризик захворювань та покращить екологію. Крім цього, при підвищенні користування велотранспортом на 2 відсотки призведе до зниження завантаженості на дорогах на 10%.

Замовити реферат з фізкультури на тему велоспорт

Сподіваємося, що реферат  про велосипедний спорт допоміг Вам підготуватися до заліку. Якщо вам необхідно підготувати якісний унікальний реферат на тему «велоспорт в Україні», який пройде перевірку на плагіат, рекомендуємо замовити реферат з фізкультури у наших фахівців.