Дізнайтеся вартість навчальної роботи онлайн
Інформація про роботу
Зміст:
- У чому сутність аксіології та які основні визначення цінностей існують?
- Розкрийте об’єктивістські та суб’єктивістські концепції цінностей.
- Яка класифікація цінностей існує?
- Які функції цінностей можна виділити?
- У чому виявляється взаємозв’язок оцінки та істини?
1. У чому сутність аксіології та які основні визначення цінностей існують?
Аксіологія (грец. – цінність і – вчення) – філософська теорія цінностей, що з’ясовує якості і властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольнити потреби, інтереси, запити і бажання людей.
Одним із її засновників був німецький філософ Рудольф-Герман Лотце (1817-1881), який надав поняттю “цінність” категоріального сенсу, застосував як одну із визначальних характеристик цінностей (у т. ч. в етичних, естетичних концепціях) поняття “значення”. Цінністю є все, що для людини значуще, має особистісний або суспільний смисл. Послідовники Лотце розвинули, збагатили концепцію цінностей, доповнили базові категорії аксіології- “благо” і “цінність” – поняттями “оцінка”, “вибір”, “ціна”, “успіх”, “бажане”, “належне”, “краще”, “гірше” тощо.
Теорія цінностей насамперед прагне з’ясувати питання природи цінностей. Існують різні погляди на природу цінностей – здатності речей задовольняти людські потреби, бажання, уявлення, які породжують надії людини, очікування, сподівання. Важливими залишаються питання про: об’єктивний чи суб’єктивний зміст цінностей; існування краси, красивого, благородного, чесного самого по собі; обумовленість цінностей смаками, психологічними вподобаннями індивіда (ціннісний суб’єктивізм і релятивізм). Прихильники онтологічного аксіологізму вважають, що цінності існують самі по собі, вони об’єктивні (Р.-Г. Лотце, Г. Коген, Г. Ріккерт, Н. Гартман, Ф. Брентано, М. Шелер). Представники суб’єктивістської аксіології наголошують на суб’єктивістському змісті ціннісних суджень (В. Дільтей, Ф. Адлер, О. Шпенглер, А.-Дж. Тойнбі, П. Сорокін). Поширеними є твердження, що цінності взагалі не піддаються визначенню й алгоритмізації.
Цінності – це специфічно суспільні визначення об’єктів, які виражають їхнє позитивне чи негативне значення для людини і суспільства: добро чи зло, прекрасне чи потворне, справедливе чи несправедливе тощо. Усі різноманітні предмети людської діяльності, суспільні відносини і включені в їхню сферу природні процеси можна вважати «предметними цінностями», об’єктами ціннісного відношення. Суб’єктивні цінності – це оцінки, установки, імперативи і нормативні уявлення, закріплені в суспільній свідомості і культурі як способи і критерії, на основі яких відбувається оцінювання дійсності та діяльності людини. Цінності – це те, на що орієнтується суб’єкт у своїй пізнавальній та практичній діяльності, а також те, що досягається в процесі та результатах такої діяльності.
2. Розкрийте об’єктивістські та суб’єктивістські концепції цінностей.
Об’єктивістська і суб’єктивістська концепції цінностей зумовили формування двох основних напрямів їх подальшого осмислення. Об’єктивісти прагнуть з’ясувати сенс “справжньої цінності”, довести, що далеко не завжди те, що особистість цінує, варте поціновування (проблема хибних цінностей). Суб’єктивісти наполягають на тому, що цінності належать до психічних об’єктів, їхні джерела – наші почуття (емотивізм), ставлення (прагматизм), інтереси (утилітаризм).
Сучасна філософська аксіологія послуговується положенням про суб’єкт-об’єктну природу цінностей, світ яких (аксіобуття) утворює сама людина. Завдяки цьому людина наділяє навколишнє середовище значеннями культури, емоційно-психологічно “перетворює” його. Однак цінності не притаманні, не іманентні самому природному буттю, вони належать до ідеальних сфер розуму. Предмет набуває аксіологічного значення (“благо”, “краще”, “щастя” тощо), якщо суб’єкт виявляє до нього схильність, надає йому перевагу. Суб’єктивісти доводять, що ціннісна свідомість не цікавиться, чим є об’єкт сам по собі, для неї важливо лише те, яке значення він має, у чому його корисність для людини. Прекрасне і потворне, піднесене і низьке, трагічне і комічне, добро і зло, справедливе і несправедливе не існують самі по собі. Вони сприймаються людьми як оцінки, набувають у зв’язку з цим морального значення. Діалектика об’єктивного і суб’єктивного у змісті ціннісних уявлень проявляється в усіх видах цінностей.
3. Яка класифікація цінностей існує?
Світ цінностей багатоманітний. Він охоплює матеріальні і духовні, соціальні і політичні, естетичні та етичні цінності. Інколи їх поділяють на “нижчі” (матеріальні) і “вищі” (духовні). Однак матеріальні, біологічні, вітальні, тобто життєво необхідні, життєво забезпечувальні цінності не менш важливі для людини, ніж духовні, інтелектуальні, моральні, естетичні. Протиставляти ці класи цінностей недоречно і некоректно. Нерідко одні види цінностей, зокрема матеріальні, абсолютизуються.
Цінності поділяють також відповідно до їх носіїв на: індивідуальні, групові (колективні, національні), вселюдські. До вселюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, істини, правди, творчості, краси, корисності, віри, надії, любові. Індивідуальними цінностями є життя (вітальні цінності), щастя, благополуччя, здоров’я, родинний добробут. Національні цінності охоплюють такі доброчесності, як незалежність, добросусідство, патріотизм, гідність, соціальний спокій, мир тощо. У будь-якій сфері людського життя і діяльності функціонує своя система цінностей.
4. Які функції цінностей можна виділити?
Основною формою, у якій функціонують цінності, є ідеали – уявлення про щось неіснуюче, уявне, досконале, бажане. У змісті ідеалів проявляються такі особливості цінностей, як надії, сподівання на краще майбутнє, очікування бажаного. Такими є ідеали всебічно розвиненої особистості або суспільства, у якому будуть задоволені всі розумні потреби людини. Ідеали як ціннісні установки виконують функцію духовних і соціальних орієнтирів, спонук до практичної діяльності людини, спрямованої на “наближення” майбутнього. Ціннісне проектування людиною своїх життєвих устремлінь у бажане майбутнє, вчення про форми і способи цього планування є одним із основних призначень аксіології. Серед усіх ціннісних механізмів людини аксіологи виокремлюють волю – вияв бажання людини здійснити свою цілеспрямовану, ціннісно визначену діяльність, спрямовану на досягнення власної мети. Згідно із вченням Шопенгауера і Ніцше, воля є найважливішою серед усіх цінностей.
Цінності за своїми функціями не лише націлені у майбутнє. Вони діють також як культурні традиції, звичаї, усталені норми, завдяки чому забезпечують зв’язок з минулим, що має особливе значення до виховання патріотичних почуттів, успадкування родинних обов’язків в їх моральному значенні. Ціннісні уявлення регулюють поведінку людей і стосовно сучасних їм реалій, “спрямовують” її. Обираючи спосіб життєдіяльності, оцінюючи привабливість політичних стратегій, порівнюючи запропоновані суспільні моделі розвитку, громадяни визначають власну програму діяльності, моделюють певний спосіб ставлення до влади, держави, безпосереднього оточення.
5. У чому виявляється взаємозв’язок оцінки та істини?
Процес орієнтації на цінності пов’язаний з оцінкою.
Оцінка – це сам процес і логічно втілений в оціночному судженні наслідок, усвідомлення позитивної чи негативної значущості будь-яких явищ природи, витворів праці, форм виробничо-трудової діяльності, суспільно-історичних подій, суспільно-політичних утворень, моральних вчинків, творів мистецтва, здобутків пізнання для задоволення людських потреб, інтересів, цілей суб’єкта. Спираючись на досвід так званих постфактуальних оцінок (тобто, оцінок явищ, які вже відбулися), суб’єкт має змогу оцінювати за аналогією наявні у нього можливості подальшої діяльності і поведінки, обирати і втілювати в дійсність саме ту, яка найбільш відповідає його потребам, прагненням, уявленням про мету пізнання і практику. Допомагають окремому суб’єкту зробити соціально найцінніший вибір загально визнані певною спільністю (нацією, суспільною групою, суспільством загалом) норми, які є узагальненою, перевіреною на величезному досвіді багатьох людей оцінкою певних явищ, процесів, видів діяльності (практичної і пізнавальної) в найтиповіших обставинах людського життя. Але оцінки можуть правильно скеровувати людей лише за умови, якщо в них адекватно усвідомлюється на емоційно-чуттєвому та раціонально-логічному рівнях об’єктивне соціально-практичне значення відповідних подій і явищ, тобто коли самі оцінки істинні.
Поняття “цінність” пов’язане з аксіологічною категорією “оцінка” – вимірювання (поцінування чи заперечення) цінності. Вона стимулює практичне ставлення до суспільних, політичних, економічних, культурних подій життя.
