Відповіді на питання з соціології

1. Т.Парсонс та його загальна теорія соціальних систем.
2. Основні сфери суспільного життя.
3. Продуктивні сили і їх основні елементи.
4. Виробничі відносини і їх основні елементи. Типи і форми виробничих відносин.
5. Держава як важливий елемент політичної системи суспільства.
6. Сучасна НТР і екологія.

1. Т.Парсонс та його загальна теорія соціальних систем.

Т. Парсонс вважав, що основною проблемою соціології як теоретичної дисципліни є дослідження процесів інтеграції соціальних систем. Тому соціологія повинна займатися широким колом особливостей, факторів і наслідків «інтегральних станів» соціальних систем найрізноманітніших рівнів, починаючи з сім’ї і малих груп, через проміжні рівні локальних спільнот і формальних організацій, і кінчаючи товариствами як такими і навіть цілими системами товариств.

Соціальна система у зв’язку з цим розглядається не як конкретне ціле, а як певний набір абстракцій, отриманих логічним шляхом з конкретних форм взаємозв’язку і поведінки, досліджуваних з точки зору взаємодії. А це означає, що соціальна система складається з взаємодій індивідів, кожен з яких одночасно є і дійовою особою (актором), що має певні цілі, установки, прагнення тощо, і об’єктом орієнтації як для інших дійових осіб, так і для себе самого. Разом з тим соціальна система розглядається Т. Парсонсом як «відкрита», яка перебуває у відносинах взаємозалежності і взаємопроникнення з низкою оточуючих систем.

Будь-яку соціальну систему, вважав Т. Парсонс, можна представити у двох її нерозривних аспектах. З одного боку, вона виступає як структура, тобто як ряд одиниць або компонентів зі стабільними властивостями. У цьому виражається статика системи, складова об’єкт її синхронного аспекту дослідження З іншого боку, система постає як ряд подій, процесів, в ході яких щось відбувається, змінюючи деякі властивості і відносини між структурними одиницями. Ці зміни становлять у своїй сукупності динаміку системи, що служить об’єктом діахронного аспекту її дослідження. Якщо розглядати соціальну систему з точки зору її структури, то мінімальною одиницею такої системи є роль бере участь індивідуального суб’єкта дії, а мінімальне відношення являє собою стандартизоване взаємодія, коли орієнтуючись на інших, і навпаки, кожен є об’єктом для всіх інших. Таким чином, навіть на самому своєму елементарному рівні соціальна система постає в органічному взаємозв’язку структури і подій, з нею відбуваються, тобто змін, пов’язаних з дією.

2. Основні сфери суспільного життя.

Суспільство умовно можна поділити на чотири сфери:

Економічна сфера. Серцевиною цієї сфери є матеріальне виробництво. В процесі матеріального виробництва люди відтворюють умови свого буття, виробляють засоби, необхідні для задоволення своїх потреб. Потреби завжди є рушійною силою і джерелом реальних суспільних відносин. Вони спонукають людину до практичних дій, кінцевою метою яких є задоволення цих потреб.

Соціальна сфера – це складна система зв’язків між різними елементами суспільства – етнічними, класовими, іншими спільностями людей. Соціальна структура – це спосіб закономірних зв’язків між елементами суспільства на певному етапі його розвитку.

Політична сфера. З появою економічної й соціальної нерівності структура суспільного життя ускладнюється. Формується сфера політичного життя суспільства, зміст якої віддзеркалюється в політичній системі.

Зі всіх сфер суспільного життя найскладнішою, але водночас і найважливішою для існування соціальних явищ і процесів виявляється духовне життя суспільства, оскільки саме тут виробляються, закріпляються, вдосконалюються та передаються від покоління до покоління ті предметні, смислові та ціннісні орієнтири, які необхідні і для життя суспільства, і для життя окремої людини.

В основі взаємодії цих сфер лежить діяльність, як специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якої є його цілеспрямована зміна й перетворення. Діяльність є основою єдності матеріального й духовного в житті людей. Діяльність – це джерело суспільного прогресу і вона виступає як предметно-енергетичний та інформаційний зв’язок у системі взаємовідносин між сферами суспільного життя.

3. Продуктивні сили і їх основні елементи.

Продуктивні сили – це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким воно може здійснюватися, як цілеспрямований процес перетворення. До продуктивних сил належать люди, що здійснюють суспільне виробництво, а також засоби цього виробництва, головним компонентом яких є знаряддя праці. Крім цього для здійснення процесу виробництва необхідні ще виробничі будівлі, зв’язок, транспорт, тобто певна інфраструктура. Ідеться про умови праці, котрі разом із знаряддями праці і становлять засоби праці.

До цього комплексу належать також історично набутий досвід виробництва, уміння, знання, навички, різні форми об’єднання виробничих зусиль на основі розпорядку та кооперації праці, духовні компоненти. У своїй діяльності людина оволодіває різними силами природи, перетворює їх у засоби виробництва. Вогонь, сила води, вітру, електрична та атомна енергія-це стихійні сили, які перетворюються з допомогою знань та техніки в продуктивні сили людини. Отже, до продуктивних сил суспільства належать суспільне вироблені сили самої людини, а також різноманітні сили природи, освоєні нею і поставлені на службу суспільному виробництву.

4. Виробничі відносини і їх основні елементи. Типи і форми виробничих відносин.

Матеріальне виробництво є основою виникнення всіх інших видів суспільного виробництва, оскільки воно вимагає для свого здійснення певних програм, проектів та ідей (а останнє і є продукт духовного виробництва); певної системи відносин людей до природи і між людьми (що складає продукт суспільних відносин); певного типу особистості, здатної до участі в конкретній суспільно-виробничій діяльності; матеріальне виробництво є також виробництвом потреб.

В структурі матеріального виробництва розрізняються дві взаємопов’язані підсистеми: з одного боку, технологічний спосіб виробництва, з іншого – економічний спосіб виробництва.

Перший є способом взаємодії людей з предметами і засобами своєї праці і з цього приводу між собою у зв’язку з техніко-технологічними особливостями виробництва.

Другий, тобто економічний, – це спосіб взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, який дозволяє суспільству нормально функціонувати на даному, конкретно-історичному етапі свого розвитку. Цей спосіб виробництва в літературі називають способом виробництва матеріальних благ, він є предметом вивчення як політичної економії, так і конкретних економічних наук: економіки промисловості, будівництва, транспорту тощо.

Отже, спосіб виробництва є історично конкретною єдністю продуктивних сил, як активної форми відношення людей до природи, та виробничих відносин як сукупності відносин, що складаються між людьми у процесі освоєння ними природи.

5. Держава як важливий елемент політичної системи суспільства.

Держава є центром, ядром політичної системи суспільства. Це зумовлюється тим, що тільки держава: 1) виступає офіційним представником всього (більшості) населення (суспільства); 2) є уособленням суверенітету народу (нації), природним засобом реалізації його права на самовизначення; 3) здатна забезпечити і захистити основні права людини для всіх і кожного, хто знаходиться на її території; 4) здатна задовольнити загальносоціальні потреби, виконувати загальносоціальні функції керівництва суспільством; 5) має у своєму розпорядженні спеціальний апарат, без якого виконати вказані функції неможливо; 6) може встановлювати формально обов’язкові для всіх загальні правила поведінки – юридичні норми; 7) володіє владою суверенною, тобто верховною і самостійною, формально незалежною.

Держава – це альтернатива боротьбі між різними соціальними групами. Вона запобігає самознищенню суспільства.

Серед факторів, які обумовили появу держави, важливим є соціально- класове розшарування суспільства. Звідси випливає, що держава є політичною організацією економічно панівного класу. Але в суспільстві переважають загальносоціальні зв’язки, більш вагомі, ніж класові антагонізми. Держава в силу свого соціального призначення не може постійно функціонувати в режимі панування та насильства. Держава стала першим результатом політичної діяльності і відіграє роль надкласового арбітра. В законодавчому порядку вона встановлює „правила гри” для політичних партій та громадських об’єднань. Держава – важливий фактор інтеграції, який поєднує в єдине ціле політичну систему і громадянське суспільство. Тільки та держава є соціальною і демократичною, в якій створені умови для реалізації прав і свобод людини.

Політична система знаходиться у постійному русі. Якщо виникають надзвичайні суспільні ситуації, особлива роль у їх вирішенні випадає державі. Найбільш суттєвим є не об’єднання людей, не територія, а володіння владою. Тому важливим є конструювання чіткого правового механізму створення та здійснення державної влади. Право – результат діяльності людини, який визначає межі її свободи. Звідси всі елементи політичної системи, зокрема сама держава, повинні коригувати свої політичні домагання з урахуванням таких меж. У політичному житті країни держава виступає як засіб, який забезпечує компроміс між різним соціальними групами. Проблема влади пов’язана і з роллю політичної опозиції. Опозиція вказує на слабкі місця, недоліки державного управління, чим сприяє вирішенню загальносуспільних завдань.

6. Сучасна НТР і екологія.

Науково-технічний прогрес у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні – це постійний процес створення нових і вдосконалення існуючих технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

Безперечно, людство в процесі свого історичного розвитку, постійно створювало нові механізми, знаряддя праці. В минулому є відомими промислові перевороти, які були пов’язани з використанням пари, електрики. Поступово людство навчилося плавати по морю, літати над землею. Значними науковими відкриттями характеризується кінець ХІХ – початок ХХ століття, коли були відкриті і впровадженні в життя людини радіо, телеграф, автомобіль, літак та інші предмети технічної сфери, які в значній степені змінили спосіб існування людей. С середини 50-х років ХХ століття, за оцінками вчених, спостерігається настільки значне прискорення НТП, що постала можливість говорити не про звичайний рух науково-технічного просування вперед, а про його стримкий, стрибкоподібний розвиток – науково-технічну революцію.

Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкриттів (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей.

Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:

• перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);
• новий етап суспільного поділу праці, зв’язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру (наука перебрала на себе найбільш революціонізуючу, активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);
• прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;
• інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;
• якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва – засобів праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчості).

На сьогоднішній день НТР дала людству нові джерела енергії, нові матеріали, транспортні засоби і, навіть продукти, які людина вживає в їжу. Якісний стрибок зробили інформатизація суспільства, генетика, комп’ютерізація.

У людей з’явилися нові можливості пересування в просторі, майже необмеженного використання енергії, що було пов’язано з розробкою атомних і ядерних технологій. Життя тієї частини людства, яке винайшло і розпочало активно використовувати наукові винаходи, стало набагато комфортнішим і зручним. Знизилася частка ручної та важкої праці – на сьогоднішній день є відомими цілі заводи-автомати, де продукцію від початку до кінця виробляють машини, а люди виконують лише роль контроля за ними.

Розширилися комунікативні можливості людства. З’явилися засоби передачі інформації глобального масштабу – Інтернет, супутникове телебачення, стільниковий зв’язок.

Але вже сьогодні подібний розвиток науково-технічного прогресу все більш і більш викликає почуття сумнівів і навіть тривоги. З’являється, що досягнення НТР мають не тільки позитивні, а й дуже негативні наслідки.

Науковці з кожним роком надають все більше даних щодо порушень екологічного балансу на планеті. Становляться відомими варварські випадки бездумного знищення природи, шкідливого впливу на неї з боку сучасних технологій. Людство все частіше починає говорити про зруйнування природного баланса на Землі, про порушення екології.

Екологія, в самій прямій постановці питання, – це сучасна наука про співвідношення живих організмів на планеті, але останнім часом, це поняття все частіше вживається для позначення природного балансу між елементами земної сфери як цілісної системи.